УЗАГАЛЬНЕННЯ судової практики застосування норм закону про кримінальну відповідальність щодо давності звільнення від кримінальної відповідальності (покарання): проблемні питання правозастосування

УЗАГАЛЬНЕННЯ судової практики застосування норм закону про кримінальну відповідальність щодо давності звільнення від кримінальної відповідальності (покарання): проблемні питання правозастосування





Дане узагальнення судової практики проведено відповідно до листа №81/0754/13 від 15.08.2013 року в.о. Голови Верховного Суду України.

Метою проведення даного узагальнення є вивчення судової практики застосування норм закону про кримінальну відповідальність щодо давності звільнення від кримінальної відповідальності, покарання та його відбування, виявлення проблемних питань при застосуванні положень ст. 5, ст. 49, ч. 5 ст. 74 Кримінального кодексу України (далі - КК), у кримінальних справах, розглянутих у 2012 році - першому півріччі 2013 року.

Кримінальний кодекс України, відповідно до статті 1, регулює правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

При цьому КК обмежує строками давності повноваження держави щодо переслідування осіб, які вчинили кримінальні правопорушення.

Одним із проявів гуманізму у кримінальному праві є закріплення в КК інституту звільнення від кримінальної відповідальності та від покарання і його відбування у зв’язку із закінченням строків давності. Застосування цих інститутів спрямоване на звуження меж кримінально-правової репресії для стимулювання виправлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, адаптації до норм соціальної поведінки та вимог дотримання правопорядку.

Тривалість строків давності, що законодавчо закріплена в ст. 49 КК, диференційована залежно від виду вчиненого злочину, а щодо злочинів невеликої тяжкості – від виду передбаченої у санкції статті покарання.



Аналіз статистичних даних



Згідно наданої апеляційному суду місцевими загальними судами Кіровоградської області статистичної інформації за 2012 рік – перше півріччя 2013 року розглянуто 23 кримінальні справи із застосуванням закону про кримінальну відповідальність щодо давності звільнення осіб від кримінальної відповідальності, покарання. За результатами розгляду вказаних справ:

Звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК з закриттям провадження: в 3 справах, які надійшли до суду з постановою слідчого в порядку ст. 7-1 КПК 1960 року щодо 6 осіб; в 13 справах, які надійшли до суду з обвинувальним висновком в порядку КПК 1960 року щодо 23 осіб; в 1 справі, що надійшла до суду з обвинувальним актом в порядку КПК 2012 року щодо 1 особи;

Відмовлено у звільненні від кримінальної відповідальності в 2 справах, які надійшли до суду з постановою слідчого в порядку ст. 7-1 КПК 1960 року щодо 7 осіб;

Постановлено 4 вироки щодо 5 осіб зі звільненням їх від покарання на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК.

Крім того, розглянуто 323 справи, які надійшли до суду з постановами слідчого в порядку ст. 7-1 КПК 1960 року щодо невстановлених осіб.

За наслідками апеляційного розгляду, за той же період, колегіями апеляційного суду Кіровоградської області:

Скасовано 6 вироків судів першої інстанції щодо 9 осіб та ухвалено рішення про звільнення від кримінальної відповідальності вказаних осіб на підставі ст. 49 КПК (1960 року) із закриттям провадження у справі;

Змінено 1 вирок суду першої інстанції щодо 1 особи та ухвалено рішення про звільнення вказаної особи від покарання на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК;

Змінено 1 ухвалу суду першої інстанції щодо 1 особи, яку ухвалено звільнити від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК.



2. Практика застосування судами першої інстанції норм закону про кримінальну відповідальність щодо давності звільнення від кримінальної відповідальності, покарання



Для застосування інституту давності притягнення до кримінальної відповідальності необхідна наявність таких, передбачених законом умов: сплив встановлених ст. 49 КК строків; відсутність обставин, які порушують їх перебіг; згода обвинуваченого на звільнення від кримінальної відповідальності за цією підставою.

Відповідно до ст. 49 КК особа, що скоїла злочин, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо від дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:

1) два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;

2) три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі;

3) п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості;

4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;

5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від досудового слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.

Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства, передбачених у статтях 437-439 і частині першій статті 442 цього Кодексу.

Проведеним узагальненням не встановлено порушень закону щодо обчислення, передбачених ст. 49 КК, строків давності. Судді в цілому правильно визначають початковий і кінцеві моменти спливу цих строків як при одиничних злочинах так і при триваючих та продовжуваних злочинах.

При цьому, не зважаючи на правильне обчислення строків давності, варто зауважити, що не всі судді належним чином відображають ці розрахунки в судових рішеннях, обмежуючись лише вказівкою, що строки давності притягнення до кримінальної відповідальності, визначені в ст. 49 КК, минули (кримінальні справи № 1116/88/12; № 1109/13/12; 1108/1716/12; 1108/1595/12).

Крім того, в наведених вище справах, а також в справах № 1118/4846/12, № 392/8/13-к, № 1-1/11, № 1109/11627, № 1101/2016/12 не з’ясовувались обставини, які порушують їх перебіг (ч. 2, 3 ст. 49 КК).



2.1. Звільнення від кримінальної відповідальності



За змістом статей 7-1, 11-1 КПК (1960 року) закрити кримінальну справу з нереабілітуючих підстав, зокрема у зв’язку із закінченням строків давності, можливо лише за згодою обвинуваченого, якому має бути роз’яснено право заперечувати це.

Так, наприклад, постановою Кіровського районного суду м.Кіровограда звільнено обвинуваченого З. від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 192 КК у зв’язку із закінченням строків давності, а провадження по справі закрито. З рішення суду вбачається, що в судовому засіданні обвинувачений дав згоду на звільнення його від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності.

З наданих на узагальнення судових рішень вбачається, що зазначеного правила дотримуються й інші судді при вирішенні питання про звільнення осіб від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ст. 49 КК.

Однак, постановою Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області закрито кримінальну справу відносно Ф., обвинуваченої за ч. 2 ст. 191 КК, при цьому з рішення суду не вбачається, що обвинувачена дала на це згоду. Рішення суду фактично прийняте за клопотанням прокурора, який послався на наявність обставин для закриття провадження у справі, передбачених ст. 11-1 КПК (1960) року та ст. 49 КК (справа № 1116/88/12).

Крім того, в резолютивній частині постанови не прийнято рішення про звільнення обвинуваченої від кримінальної відповідальності.

Аналогічно не прийнято рішення про звільнення осіб від кримінальної відповідальності в справах: № 1101/2016/12 (постанова Бобринецького районного суду), № 1109/11627 (постанова Кіровського районного суду м. Кіровограда), № 1-1/11 (постанова Маловисківського районного суду), № 1118/3446/12 (постанова Олександрійського міськрайонного суду). Резолютивні частини наведених постанов містять лише вказівку про закриття кримінальної справи у зв’язку із закінченням строків давності.

За змістом ч. 2 ст. 49 КК перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухиляється від досудового слідства чи суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років.

Постановою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області закрито кримінальну справу відносно К., обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 86-1 КК (1960 року). З описової частини постанови вбачається, що 12.03.1997 року порушена кримінальна справа відносно К. за ст. 86-1 КК (1960 року), а 27.03.1997 року досудове слідство в справі зупинено на підставі п. 3 ст. 206 КПК (1960 року), встановити місце перебування К. не вдалося.

Приймаючи рішення про закриття справи відносно К. суд, залишивши поза увагою положення ч. 2 ст. 49 КК, в мотивувальній частині постанови посилається на сплив диференційованого строку давності, що передбачений п. 4 ч. 1 ст. 49 КК, а саме, що з дня вчинення тяжкого злочину минуло десять років.



2.2. Звільнення від покарання



Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

Звільнення від покарання з наведеної підстави може бути застосоване у випадках, коли суд не може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, відповідно до ст. 49 КК. Зокрема, у випадку, якщо особа заперечує проти закриття справи за нереабілітуючою обставиною, а вимагає закриття справи за відсутністю в діях особи складу злочину, або виправдання. Тоді суд, за наявності підстав, визнає особу винною у вчиненні злочину, виносить обвинувальний вирок, яким звільняє особу від покарання.

На узагальнення надійшло три кримінальні справи за результатами розгляду яких постановлені вироки щодо чотирьох осіб, які були визнані винними у вчиненні інкримінованих їм злочинів та звільнені від покарання на підставі частини 5 ст. 74 КК у зв’язку із закінченням строків давності.

Разом з тим, мав місце випадок неправильного застосування положення ч. 5 ст. 74 КК.

Так, вироком Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13.06.2013 року С. був визнаний винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 358 КК за кожен з яких йому було призначене відповідне покарання. Після чого суд, на підставі ст.ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнив С. від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 366, ч. 4 ст. 358 КК у зв’язку із закінченням строків давності (справа № 1109/1459/12).

Тобто, в наведеному прикладі суд в порушення ч. 5 ст. 74 КК замість звільнення від покарання, звільнив засуджену особу від кримінальної відповідальності, що є неприпустимим.

В апеляційному порядку вирок суду не перевірявся.



3. Практика застосування норм закону про кримінальну відповідальність щодо давності звільнення від кримінальної відповідальності, покарання за наслідками апеляційного розгляду справ



Відповідно до ст. 376 КПК (1960 року) апеляційний суд, встановивши обставини, зокрема передбачені статтями 7-1, 11-1 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи постанову і закриває справу.

Так, ухвалами апеляційного суду Кіровоградської області скасовано вироки судів першої інстанції та прийнято рішення про закриття кримінальних справ зі звільненням обвинувачених від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (справи № 11/314, 11/355, 11/461, 11/762).

З мотивувальних частин вказаних рішень вбачається, що обвинуваченими під час апеляційного розгляду були заявлені клопотання про звільнення їх від кримінальної відповідальності, оскільки на момент розгляду кримінальних справ у апеляційному суді минули строки давності, передбачені ст. 49 КК.

Під час апеляційного розгляду також встановлені випадки коли суди першої інстанції визнавши винними та призначивши покарання за інкримінованими статтями КК, звільнили засуджених від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності, замість того, щоб звільнити цих осіб від покарання відповідно до вимог ч. 5 ст. 74 КК. Вказані вироки були скасовані апеляційним судом (справи № 11/626, № 11/636).

Інший приклад, ухвалою апеляційного суду був змінений вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області, яким Л. був засуджений за ч. 2 ст. 367 КК з призначенням покарання, а на підставі ст. 49, 74 КК звільнений від кримінальної відповідальності.

З ухвали апеляційного суду вбачається, що обвинувачений Л. заперечував свою винність у вчиненні інкримінованого йому злочину. За наслідками апеляційного розгляду колегія суддів встановила правильність висновків суду першої інстанції про доведеність вини Л. у вчиненні інкримінованих йому злочинів, однак в частині покарання вирок міськрайонного суду змінила, звільнивши Л. від покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК.

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ



Проведеним узагальненням встановлено, що в 2012 році та першому півріччі 2013 року в місцевих загальних судах Кіровоградської області прийнята досить незначна кількість рішень щодо давності звільнення осіб, які вчинили кримінальні правопорушення від кримінальної відповідальності або від покарання.

Як свідчить практика, судді загалом дотримуються вимог ст. 49 КК щодо обчислення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності як при одиничних злочинах так і в разі вчинення триваючих і продовжуваних злочинів, правильно визначають початковий та кінцевий момент перебігу строків давності.

Однак, при застосуванні норм закону щодо строків давності проблеми викликало розмежування інститутів звільнення від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання, що призводило до скасування рішень судів першої інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Також мали місце випадки неналежного мотивування деяких судових рішень щодо розрахунку строків давності відносно конкретного злочину, наявності чи відсутності обставин, які порушують їх перебіг.

Питання про застосування давності до осіб, які вчинили особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, загальними судами Кіровоградської області не вирішувалися.

З урахуванням викладеного пропоную:

Дане узагальнення обговорити на зборах суддів кримінальної палати Апеляційного суду Кіровоградської області.

Узагальнення з копіями постанов надіслати до Верховного Суду України.

Копію узагальнення для вивчення і обговорення надіслати до районних, міськрайонних судів Кіровоградської області.



Судова палата у кримінальних справах

Апеляційного суду Кіровоградської області



Узагальнення виконав

суддя Апеляційного суду

Кіровоградської області

Драний В.В.